Забори з дикого каменю Житомир

Забори з дикого каменю та граніту. Дизайн забору, залежно від ландшафту та довкілля. Художнє оформлення.

Натуральний камінь — найдавніший будівельний матеріал. У зв'язку з трудомісткістю оброблення раніше з ньоговодити в основному культові,пасові та палацові споруди, багато з яких вважаються дивами світла — єгипетськими пірамідами, піраміда ацтеків, Велика Китайська стіна, мавзолей Тадж Махал... Сучасний рівень розвитку каменіобробки дає змогу використовувати камінь у масовому будівництві — як для зовнішнього, так і для внутрішнього оздоблення будівель.
Але в кожного каменю є свої особливості, які пояснюються його фізичними властивостями.

Походження й класифікація гірських порід

Камінь належить до гірських порід. Гірськими породами називають природні утворення, що складаються з окремих мінералів і їхніх асоціацій. Вивченням складу, походження і фізичних властивостей гірських порід займається наука петроографія. Згідно з її даними, за своїм походженням усі породи діляться на триосновні групи:

1. Вивержені (первинні)
2. Посадкові (вторинні)
3. Метаморфічні (відомо змінені).

Вивержені породи утворилися безпосередньо з магми (розплавленої маси переважно силікатного складу), унаслідок її охолодження й застигання. Залежно від умов застигання розрізняють глибинні та злиті гірські породи.
Глубінні виникли внаслідок поступового остигання магми за високого тиску всередині земної кори. У цих умовах складники магми кристалізувалися, завдяки чому утворилися масивні щільні породи з повнокристалічною структурою: граніти, сеніти, лабрадорити та габбро.
Вилиті породи утворилися внаслідок вулканічного виверження магми, яка швидко охолоджувала на поверхні за низької температури та тиску. Часу для утворення кристалів було недостатньо, тому породи цієї групи мають приховано або дрібнокристалічну структуру та велику пористість: порфіри, базальти, вулканічні туфи, пеплі та пемзи.

Обсадкові гірські породи називають вторинними, оскільки вони утворилися внаслідок руйнування вивержених порід або з продуктів життєдіяльності рослин і тваринних організмів. Один зі способів формування цих гірських порід — хімічні осади, що утворюються в процесі висихання озер і заливів. В підсумку в осад випадають різні сполуки, які згодом перетворюються на траверттин, доломить. Загальна особливість цих порід — пористість, тріщинованість, розчинність у воді.
До обламкових осадових порід належать цементовані відкладення (піщанці, бречаї, конгломерити) і пухкі (піски, глини, гравій і щебен). Зчементовані відкладення утворилися з пухких. Наприклад, пісковик — з кварцового піску з вапняним цементом, брекція — зі зціментованого щебеню, а конгломерат — з гальки. Ще відомі породи органічного походження — вапняки та крейда. Вони утворюються внаслідок життєдіяльності тварин організмів і рослин.

Метаморфічні породи утворилися способом перетворення вивантажених і осадових гірських порід на новий вигляд каменю під впливом високої температури, тиску та хімічних процесів. Серед метаморфічних порід розрізняють масивні (зернисті), до яких належать мармур і кварцити, а також сланцюгові — гнійси та сланці.

СВІЙСТУ ГОРНИХ ПОРОД

Декоративність
Важлива властивість гірських порід, що дає змогу використовувати їх як облицювальний матеріал, — декоративність. Є в увазі естетична привабливість природного каменю, насамперед його колір і малюнок.
Міцність
Якщо говорити про використання натурального каменю в будівництві, то в цьому сенсі однією з найважливіших його властивостей є міцність, від якої залежить зносостійкість матеріалу. Чим міцніший камінь, тим довше він слугуватиме.
Залежно від твердості мінералів, що входять до складу гірської породи та чималою мірою визначають її властивості, камені умовно діляться на три групи:
міцні — кварцити, граніти, габбро;
середньої міцності — мармур, вапняки, травертини;
низької міцності — пухкі вапняки, туфи.

Щільність
Щільність — це маса одиничного об'єму речовини. Від цього показника залежить вага конструкції: чим вища щільність каменю, тим конструкція буде важчою. За щільністю камені діляться на легкі (щільність до 2200 кг/м3) і важкі (щільність понад 2200 кг/м3). Щільність залежить від пористості породи та мінералів, що входять до її складу.

Пористість
Пористість каменю, який використовується як облицювальний матеріал, є однією з найважливіших його характеристик. Від пористості залежить водопоглинання і, відповідно, солоність і кислотностійкість. А це основні показники, що впливають на довговічність матеріалу. Крім того, загальна пористість визначає міцність, теплопровідність, полірованість, оброблюваність, декоративність каменю та інші якісні характеристики. З підвищенням загальної пористості знижується міцність і об'єм каменю, гіршає його полірованість, але зменшується вага виробу та поліпшується його здатність до оброблення.
Водопоглинання, соле, кислото- та морозостійкість
Ще однією важливою властивістю гірських порід, пов'язаних із пористістю, є показник водопоглинання. Від нього та від мінерального складу матеріалу залежить кислото- та солоностійкість каменю, а також його морозостійкість. Адже під час замерзання вода в порах збільшується в об'ємі на 9%, створюючи потужний тиск. Вода, проникаючи в пори матеріалів, залишає на них після висихання концентровані розчини солей. З них починається ріст кристалів, що створюють величезний кристалізаційний тиск. За високого водопоглинання й низької пористості під цим тиском у матеріалі утворюються тріщини. За високої пористості каменю кристалізаційний тиск розподіляється рівномірно, і нові тріщини не утворюються (яскравий приклад — вапняк). Кислотостійкість — властивість порід і матеріалів реагувати з різними кислотами, руйнуючи або перетворюючи гірські породи. Мармур реагує на кислоти, зокрема на харчові (лимонна, оцтова). Мармур, травертини, вапняки та доломіти руйнуються від дії соляної кислоти. Щоправда, у природі у вільному вигляді вона не трапляється, але в містах, де хлориди використовують для боротьби зі снігом, цей чинник ризику неабияк зростає.
Все це означає, що в зовнішньому оздобленні будівель краще використовувати породи, які не руйнуються під впливом несприятливих чинників і довго зберігають свій зовнішній вигляд, граніт і вапняк. Вапняк гарний для цокольних конструкцій. Недарма у всіх великих містах, що стоять у долинах річок і мають багатовікову історію (Лондон, Париж, Кельн, футів), всі цоколі будівель складені з вапняку. В Москві, до речі, з вапняку складений цоколь стін і веж Московського Кремля. Для цоколя можна використовувати і граніт, але в цьому разі рух солей піде по кладкових швах.

Для надання каменю додаткової естетики його піддають різному фактурному обробленню, яке може виявити й підкреслити декоративні властивості каменю або, навпаки, загасати їх. У процесі такої обробки лицьову частину кам'яної плити обробляють різними інструментами, створюючи декоративний рельєф.
Фактура «Скала». Грубий рельєф каменю виходить унаслідок сколювання великих шматків з оброблюваною деталі. Виходить природний відкол каменю з перепадами висот рельєфу до 5-15 см. Ця фактура виконується як механічно, так і вручну.
Точкова фактура. Рівна поверхня з точковими вибоїнами.
Пелена фактура. Досягається способом оброблення каменю алмазними дисковими пилками. В підсумку виходить шорстка поверхня з поздовжніми канавами та перепадами висоти до 5 мм.
Термооброблення. Під впливом високотемпературного газового струменя поверхня каменю стає шорсткою, зі слідами лущення й добре вираженою структурою. Перепад висот? до 5 мм.
Шліфована фактура. Рівна, злегка шорстка поверхня каменю зі слідами оброблення абразивним інструментом. Перепад висот — 2 мм. Малюнок, колір і структура каменю проявляються в цьому разі слабо, але загальний фон стає світлішим.
Лощена фактура. Гладка матова поверхня без видимих слідів оброблення абразивним інструментом, з явно вираженим малюнком каменю.
Полірована фактура. Іноді процес полірування називають ще накаткою глянцю, оскільки для цієї фактури характерний дзеркальний блиск поверхні. Гладка поверхня каменю чітко відбиває деталі предметів. Полірування повністю виявляє й підкреслює природний колір і малюнок каменю.
людського потоку

ЗАСТОСУВАННЯ ГОРНИХ ПОРОД

Гранити
Граніт (від латинського «грануму» — зерно) — найпоширеніша гірська порода. Має чітко окреслену зернисто-кристалічну структуру та складається переважно з польових шпатів, кварцу, слюди та інших мінералів. За величиною зерен граніти діляться на дрібнозернисті, середньозернисті, грубозернисті. Колірна «палітра» граніта надзвичайно багата. Найчастіше трапляється сірий граніт різних відтінків — від світлого до темного. Буває також рожевий, жовтогарячий, червоний, блакитно-сірий і іноді блакитнувато-зелений граніт. Винятково рідкісні граніти з блакитним кварцом. Найціннішим у декоративному співвідношенні вважаються такі різновиди гранітів: дрібнозернисті світло-сірі з блакитним відтінком, насичено темно-червоні та зеленувато-блакитні.